У спільному проєкті «Ресторанських» та DOM №10 відомі кияни розповідають про своє дитинство в місті, про улюблену їжу і сучасне сприйняття Києва.

Ресторан DOM №10 знаходиться на вулиці Спаській, в будівлі 1811 року.

«Ресторанські» поговорили з відомими киянами, зафіксували їх дитячі спогади про місто і враження про їжу.

У п'ятому випуску – Ірина Данилевська.

Ірина Данилевська — співзасновник та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week. Президент Ukrainian Fashion Council. Засновник премії Best Fashion Awards.

У ресторані DOM N10 Ірина їла сирники, захоплювалась Софіївським собором, розповідала про київські мурали та окрошку, як витвір мистецтва.

 

Де саме в Києві ви народились?

Я народилась в пологовому будинку навпроти Володимирського собору. Хоча я народилась в Києві, свої перші дитячі роки я прожила у Волгограді, потім в Уфі, тому що мій тато був військовим інженером. Потім, коли він загинув, я знову переїхала с мамою і старшим братом до Києва. Вся моя рідня – бабусі, дідусі, тітки, дяді, двоюрідні сестри всі жили чи живуть у Києві.

Я – киянка, мабуть, це вважається — в третьому поколінні. Мої прабабусі з обох боків переїхали до Києва. 

 

А де саме ви жили в Києві?

Мені здається, що я завжди жила на вулиці Десятинній. Перший дім, навпроти Міністерства закордонних справ. Прекрасний дім, 1901 року. Коли в ньому робився капітальний ремонт, в 70-х роках, нам дали тимчасову квартиру на Великій Житомирській, і мій дідусь ходив «на ремонт дому», як на роботу. 

Він носив смачну їжу, яку бабуся готувала, будівельникам для того, щоб вони зберегли дуже красиву ліпнину на стелі. Ще він зберіг паркет – дуже красивий, інкрустований.

Він хотів, щоби будівельники прихильно ставились до цієї краси, були уважні та небайдужі.

 

Що тоді їли в Києві? Ваша сім’я що їла?

До смерті дідуся – маминого тата – ми жили непогано. Він намагався влаштовувати кожну неділю зустрічі друзів. Приходили гості. Приносили гітару. Хтось співав, хтось писав вірші-імпровізації, хтось малював шаржі, хтось грав у шахи. 

А потім ми сідали за красивий стіл. Бабуся пригощала нас фаршированою рибою, незмінним олів’є, салатом з буряка та горіхів, пекла торт – інколи «Наполеон», інколи потрійний, кавово-білий. 

Я сідала ближче до сифона з газованою водою. Не всі вже пам’ятають такий пристрій. Мій брат бігав заправляти цей сифон на вулицю Паризької Комуни. Тепер це Михайлівська. Головне було — сісти ближче до сифона з водою та сиропом. А ще я пам’ятаю недільні ранки. Бабуся була заклопотана урочистою вечерею, тому дідусь готував сніданок сам. 

Сніданок складався з картоплі в мундирах, оселедця з цибулею і кефіру. Чому кефір? Досі не знаю.

По буднях не було фаршированої риби, бо це дуже складно і дорого, і ми їли рибу, тушковану з овочами, чи котлети. Дуже смачні котлети. Мене вражало, що котлет могло бути два десятки, але кожна однакової форми та розміру. Зі шматочком вершкового масла всередині. В сезон ми їли фарширований перець, баклажани.

 

А ви готуєте? Є у вас сімейні страви, які переходять з поколінні в покоління?

Мені дуже шкода, що я так і не навчилась, поки бабуся була жива, готувати фаршировану рибу. Але деякі страви, наприклад, рибу з овочами, готуємо я і мій старший брат. 

З таких, сімейних страв, які перейшли від бабусі – мабуть, нічого не готую. А, знаю! Була колись модна страва, називалась «М'ясо по-французьки». Треба було, щоб була відбивна – свинина, щоб була цибуля, все посипалось тертим сиром, там ще був майонез. Але я дуже давно це не готую. Спочатку не було часу, а тепер всі переймаються здоровим харчуванням. Я майже не смажу. Запікаю все в духовці, тушкую, варю. Наші страви стали менш урочистими, але більш корисними.

 

А якщо повертатися до Києва – ось той, Київ вашого дитинства, наскільки він відрізняється від Києва сьогодення? Зрозуміло, що він відрізняється, але що б ви хотіли повернути? Атмосфера, будинки?

Давайте не будемо про будинки, бо ми з вами закінчімо сльозами. Обіймемось і будемо плакати. Звичайно, я би дуже хотіла, щоб більш уважно і турботливо, з пієтетом ставились до старовинних будинків. До пам’яток часів київського неоренесансу, приміром… 

Таких, насправді, в Києві багато. І вони могли б стати (точніше, залишитись) нашою візиткою. Туристичною принадою. Мені здається, що можна знайти економічні важелі чи слова переконання для власників цих будинків. Та й самі мешканці цих будинків теж могли б брати участь у їхній реставрації. Я маю на увазі фінансово. Щоби такі будинки реставрували, відновлювали декор, фарбували фасади. А додатковий аргумент – плюс до патріотизму і совісті – відреставровані будинки збільшують вартість квартир в них. Це для тих, у кого є можливості, але для кого гордість і совість – недостатні стимули.

Я дуже пишаюся тим, що у нашому будинку на Десятинній це вдалось реалізувати. Всі сусіди склали гроші докупи та відреставрували й пофарбували фасад будинку. Весь декор, аркові вікна – все вдалося зберегти.

 

Які ваші улюблені місця в Києві? Де ви любите гуляти?

Моя найулюбленіша дорога – кілька кварталів по Володимирській. Від Опери до Софіївської площі, і до Михайлівської. Дорога додому. Я дуже люблю цю дорогу. Завжди, коли можна, намагаюсь пройти її пішки. А ще люблю вулицю Городецького. І Леонтовича. Люблю вулички біля Софіївської площі.

Майдан для мене – святе місце. Це ніяк не пов’язано з архітектурою. Це пов’язано з долею нашої країни, її сучасною історією, крихітною частинкою якої я була.

 

Чи відбуваються зараз в Україні позитивні зміни? Є дуже багато людей, які хочуть працювати в Україні, які хочуть просувати Україну в тому, що вони вміють робити. Створювати візуальні об’єкти, фізичні – це також люди, які створюють Україну сучасну. Ви також маєте до цього пряме відношення.

Так, я вважаю, що українські дизайнери (fashion-дизайнери) – це невід’ємна частина української культури. Є кілька дизайнерів, які красиво працюють з символами Києва. До речі, сьогодні, обираючи одяг для зустрічі з вами, я вибрала цю куртку Артема Климчука. Тому що він дуже часто використовує у своїх роботах знакові для Києва та України речі. Я його дуже люблю за цю, таку цілеспрямовану культурологічну діяльність. Просвітницьку, якщо хочете, діяльність. І я одягнулась так до вас свідомо – впізнаєте цих пташок? Це чайки з мосту Метро.

Ще я дуже люблю київські мурали. Більшість з них мені дуже подобається, і більшість з них я вважаю окрасою міста. Мені подобається, що мурали додають цінності та естетики районам, де переважає невиразна радянська архітектура. Хоча я найбільше люблю ті роботи, що на Великій Житомирській та Стрілецькій. Мурали несуть відбиток нашого сьогодення, віддзеркалюють те, що з нами відбувається.

 

У вас є улюблені мурали, які ви рекомендуєте подивитись своїм знайомим, що приїздять до Києва?

Так, ми йдемо в Сквер Небесної Сотні дивитись на «Портрет Сергія Нігояна». Тут, на Подолі, дивимось мурал «Відродження». Обов’язково ідемо на Велику Житомирську і Стрілецьку – там є, на що дивитись! Ще в Києво-Могилянській Академії дуже красивий мурал. Всередині, на подвір’ї, його мало хто знає.

 

Коли до вас приїжджають люди з інших країн, що б ви їм порекомендували подивитись, щоб у них були найкращі враження від міста?

Я б відвела їх на своє улюблене місце – Володимирський проїзд. Я дуже люблю ставати так, щоб, коли дивишся ліворуч, була дзвіниця Софії, праворуч – дзвіниця Михайлівського. Всіх відвожу на цю точку. А потім повертаю голову праворуч-ліворуч. Така в мене гра. Гостям я показую Софію. Вона така велична і людяна водночас.

Михайлівський здається більш присадкуватий, але він дуже красивий, безумовно. Я саджу гостей в машину і намагаюсь проїхати таким маршрутом, щоб по Героїв Крут підійматися вгору, і тоді, коли ті їдеш, перед твоїми очима «виростає» Лавра. Хоча я не люблю бувати в Лаврі, є якась магія, коли вона поступово з’являється… 

Я показую Оперу і пам’ятник Лисенку – ці красиві фонтанчики, лавочки. Золоті Ворота рідко, але скверик з фонтаном подобається. Всіх ведемо на Пейзажну алею дивитись на Гончарку.

 

Як ви охарактеризуєте кухню Києва?

Для мене — це борщ, котлета по-київськи та форшмак. Чому форшмак – не знаю, але для мене він є частиною київської кухні.

Але все одно всі іноземці будуть їсти котлету по-київськи. Навіть усі наші міжнародні гості, які приїжджають на Ukrainian Fashion Week – японці, французи, італійці – не так люблять борщ і вареники, як котлету по-київськи. Можливо, тому що це – бренд в повному розумінні, те, що має свою легенду. Її готують і в інших містах і країнах.

Замовляючи котлету по-київські, вони їдять, начебто, локальну страву, «екзотичну», але її походження і її інгредієнти їм знайомі. Вони не бояться. Якщо їм запропонувати з’їсти холодець, то вони поставляться до нього обережно. Більшість іноземців лякає консистенція холодцю.

 

Яка ваша улюблена національна кухня?

Дуже люблю українську кухню. Я відмітаю закиди, що вона важка і ситна. Люблю те, що називається традиційною чеською. Люблю форель на решітці. Не чекайте, що я скажу про італійську або французьку. А британську я не знаю.

Литовські цепеліни я теж люблю. Я часто буваю у Литві – там живе моя найкраща подруга.

Якось я була кілька днів в Німеччині, в Баварії, але ми жили в Австрії, тому що там простіше і дешевше. Ми заселялись в готель, і власниця готелю каже: «Швидше їдьте в ресторан, тому що після п’ятої припинять приймати замовлення на кухні, й ви залишитесь голодні». Ми кудись їдемо, заскакуємо в перший ресторан, який бачимо, і офіціантка питає, що ми будемо замовляти.

Я кажу, що хотіла б сосиски, бо бачила, що в меню вони є. Вона сказала фразу, яка мала мене налякати або хоча б зупинити: «Чому ви замовляєте дитяче меню?». Але я не звернула уваги, думаю – або в неї, або в мене погана англійська, можливо. 

Потім вона питає всіх інших, і всі хлопці теж кажуть: «Ми хочемо справжніх німецьких сосисок з капустою». Вона на нас дивиться так ніжно і сумно, і каже: «А чого ж в Німеччину не поїхали?». Ми кажемо: «А ми де?». – «Ви в Австрії». – «Тоді шніцель». Ось що значить бренд.

 

А який улюблений алкоголь?

Люблю ігристі вина, брют. Якщо обирати між білими сухими, то виберу шаблі. Нічого не розумію в віскі й досі не вивчила жодної правильної назви, крім Glenmorangie. Смак сподобався.

 

Ви працюєте, переважно, з творчими людьми. Є багато тих, які вважають, що творчість і алкоголь – нероздільні. Вони ставлять собі питання: якщо я творча людина, то маю вживати або алкоголь, або психоактивні препарати. Чи це так? Ви, як однозначний експерт у спілкуванні й роботі з творчими людьми? Чи це не має ніякого значення?

 

Так, більшість – любить алкоголь, і слава богу, що напоєм світу fashion вважається ігристе вино, а не горілка чи віскі. В нашій спільноті є такий жарт: «Спорт високих досягнень неможливий без допінгу». Це кажуть наші дизайнери, тримаючи у руці ігристе, цигарку і гаджет. 

Що стосується того, чи необхідний алкоголь для того, щоб творити – ні. Тому що я знаю дизайнерів, які періодично чи ніколи не вживають алкоголь. Тому що для людей, не наділених якимось мистецькими талантами, алкоголь може бути допінгом. Талановиті можуть отримати натхнення, просто дивлячись в небо.

А чи може їжа бути мистецтвом? Візуальним?

Звичайно може. Київські ресторани, здебільшого, ретельно працюють над красивою і складною подачею. Але красивими бувають і дуже прості речі. Колись в Одесі, коли там проходив наш проєкт Holiday Fashion Week, мені треба було дуже швидко поїсти, і мені принесли окрошку.

Це була така подача, яка, пам’ятаю, мені сподобалась. Це була якась піала, поруч стояли всі інгредієнти, викладені окремо один від одного. Це було схоже на картину. Потім щось наливалось в щось, щось кудись додавалось на твоїх очах. Мені здалось це дуже красивим. 

Наскільки змінилась українська мода з моменту першого Ukrainian Fashion Week до сьогодні? 

Дуже змінилась. Багато людей у світі знають, що в Україні є мода, є круті дизайнери. Дизайнери просто працюють, як їм здається. Але їхня робота покращує імідж України. Додає нам всім впевненості в майбутньому. Просто створює красиві робочі місця. Тепер це – ціла індустрія.

Як взагалі в Україні вийшло так, що є мода. Як вона з’явилась? Є якісь речі, які з’являються самі по собі.

Вони не з’являються раптом, самі по собі. Існують прекрасні речі, їх створюють прекрасні люди – але вони нікому не потрібні, їх не помічають, не виносять на хвилі суспільної уваги, їх не виносять в медіа-простір. Таких речей безліч. Насправді, якби ви зараз задались метою створити тут рух людей, які вишивають бісером, ви б за 5 років зробили Україну Меккою, куди б з’їжджались з усього світу. 

Були б замовлення з усього світу. В нас дуже талановиті люди. Але, як жартує наш генеральний продюсер, Володимир Нечипорук: «На кожного Маркса потрібен свій Енгельс». Інколи в деяких сферах з’являється людина, яка каже – ви талановиті, ви прекрасні, давайте я вас об’єднаю, пообіцяю вам, що це буде надовго, запитаю в когось, в кого ця традиція більш давня, як працює система, принесу це в країну, розкажу вам, і ви будете об’єднані та «систематизовані». 

Ось так в країні виникають цілі галузі, цілі індустрії – такі, як українська мода, наприклад. Або предметний дизайн. Або дизайн і виробництво меблів. Але все це не могло б виникнути, якби не було талановитих людей. Це – передумова успіху. 

Останнє питання — ми його всім задаємо — оскільки ми знаходимося в Домі, він теж про затишок, про історію сім'ї. Що для вас дім?

Дім — це тил. Це місце сили. Дім — це там, де тобі завжди добре. В домі має бути багато: дітей, книг і картин. Всього іншого може бути мало.